Барвінківська міська рада Харківської області

 

 

Головна
Історія міста
Керівництво
Графік прийому
Регламент
Депутатський корпус
Постійні комісії
Сесії ради
Регуляторна діяльність
Публічна інформація
Комісії виконкому
Рішення виконкому
Плани
 

     Барвінкове – місто (з 1938 р.) районного підпорядкування Харківської області, районний центр Харк. обл. з 1923 р. Населення – 13 тис. чол. (2001 р.) Розташоване на крайньому південному сході області на кордоні із Слов`янським і Олександрівським районами Донецької обл. в 160 км. від обласного центру.

 

 

 

 

 

 

 

 

 Барвінкове на початку 20 століття

 

             Місто розташоване у долині річки Сухий Торець, яка ділить його навпіл, і на навколишніх північних і південних пагорбах. Через Б. проходить залізнична лінія Харків – Донбас, яка була збудована в 1869 році як Курсько-Харківсько-Азовська зал. Від міста врізнобіч розходяться 6 автомобільних шляхів, які сполучають його із обласним центром,  іншими містами та селами району.

            Засноване в 1651 р. під час масового переселення українців з правого берега Дніпра після поразки війська Б.Хмельницького в битві під Берестечком і наступними масовими репресіями поляків проти українського населення. Північніше р. Орілі і Береки переселення ішло „під руку московського царя” на т.зв. Слобожанщину; південніше ішла запорізька колонізація. Таким чином, Б. має запорізький генезис.

            В 1651 році ватага запорожців під проводом І.Барвінка, отримавши „грамоту” від Коша, відправилася на схід і осіла на високому пагорбі над р. С.Торець, що іменувався Чумацькою горою, поблизу броду („перелазу”) ч-з річку. Бродом переправлялися на північний берег валки чумаків з різними товарами, передусім – сіллю, що видобувалася на соляних промислах Тора і Бахмута; за його перетин і подальший супровід чумаки сплачували податок Кошеві. Бродом користувались і татари для набігів на землі Ізюмського полку.

            В 1653 р. в Барвінковій Стінці (так спочатку називалось поселення) було освячено козацьку церкву: таким чином почався офіційний відлік історії міста. На Чумацькій горі було збудовано дерев`яну фортецю.

            Поселення неодноразово знищувалось, зокрема в 1668 і 1709 рр. царськими каральними загонами. Після 1709 до 1734 р. на його місці було згарище.

            В 1734 р. імператриця Анна дозволила запорожцям повернутися на старі місця поселень, з яких вони були вигнані Петром І за участь у російсько-шведській війні на боці Карла ХІІ. Відновлена Барвінкова Стінка в 1753 р. була включена до складу Слов`яносербії.

            З 1765 по 1775 рр. – центр Барвінковостінської паланки Нової Січі. Після скасування Запоріжжя входить  до складу то Новоросійської , то Харківської губерній. 

            Із відміною кріпосного права і проведенням залізниці в 1869р. Б. бурхливо розвивається. З 1894 р.(можливо, раніше), коли в селі було збудовано перший паровий млин, починається стрімка індустріалізація поселення. Перед початком першої св. війни в Б. було 24000 населення, працювало 9 парових млинів, машинобудівні підприємства „Луч”, з-д Соломахи та інші підприємства. В селі працювало комерційне училище, декілька шкіл (в т.ч. німецька), було збудовано 2 православних храми – Успенська церква (1884 р.) і Покровський собор (1902 р.). Останній було висаджено в повітря владою в 1934 р., а його матеріал поклали в підмурок збудованого в 1938р. елеватора.

            В роки революції і громадянської війни село було ареною запеклої боротьби між протиборчими силами.

            В 1923 р. стає центром району Ізюмського округу. В роки війни 1941-1945 років було майже дощенту зруйноване. Тричі в 1942-1943 рр. переходило з рук в руки.

            Після війни довго і важко відбудовувалось.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Будинок Г. Данилевського в центрі міста (2003 р.) 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Центральна площа міста ( 2003 р.)

         Нині в місті працює декілька промислових підприємств (з-д „Червоний промінь”, рем.-транспортне підприємство (колишня „Сільгосптехніка”), база Укрдержрезерву („Хлібна база”), автотранспорне підприємство, декілька підприємств із переробки с\г сировини.) В місті є гімназія, 3 загальноосвітні школи, професійний аграрний ліцей, лікарня, два будинки культури, районна, міська і дитяча бібліотеки, молодіжний центр, дитяча та юнацька спортивні та музична школи, стадіон, багато приватних торгових закладів, філіали банків „Аваль”, „Приватбанку”, „Регіонбанку,” ”Правексбанку”, „Мегабанку”.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Барвінкове з Чумацької гори  (2003 р.)

 

 

 

 

 

 

 

 

 Залізничний вокзал  (2003 р.)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Вид на місто з півдня від залізниці. В центрі – Івашинівське озеро

             Місто в плані являє собою покладену набік літеру „Н”. Розділене річкою навпіл, воно складається з двох частин – адміністративно-торгової північної і промислово-транспортної південної, які з’єднуються двома мостами ч-з річку. Але загальна забудова міста хаотична через природні та історичні обставини. В долині річки будівництво велося на сухих ділянках навколо осель перших поселенців; на узвишшях – над ярами. Такі своєрідні „мікрорайони отримували здебільшого назви за прізвищами перших поселенців і іменувались сотнями. Назва „сотня” на позначення територіальної одиниці вживалася ще перед війною 1941-1945 рр. Нині вона вийшла з ужитку.
 

 Герб міста Барвінкового

 Прапор міста Барвінкового

  Література:


1.М.Г.Карпов.Барвінківський зошит. – Харків.:Прапор. – 1971.
2.Ф.С.Горлач, В.П.Касьянов. Барвінкове. – Харків.:Прапор. – 1970.
3.Історія міст і сіл Української РСР. Харківська область. – К.: Головна редакція  УРЕ АН УРСР. – 1967.
4.Барвінківщина. Історико-краєзнавчий довідник. – Барвінкове. – 1996.
5. г. „Вісті Барвінківщини”, 15.03.2003.