Барвінківська міська рада Харківської області

 

 

Головна
Історія міста
Керівництво
Графік прийому
Регламент
Депутатський корпус
Постійні комісії
Сесії ради
Регуляторна діяльність
Публічна інформація
Комісії виконкому
Розпорядження
Закупівлі за держкошти
Рішення виконкому
Конкурс з управління будинком
 

     Барвінкове – місто (з 1938 р.) районного підпорядкування Харківської області, районний центр Харк. обл. з 1923 р. Населення – 13 тис. чол. (2001 р.) Розташоване на крайньому південному сході області на кордоні із Слов`янським і Олександрівським районами Донецької обл. в 160 км. від обласного центру.

 

 

 

 

 

 

 

 

 Барвінкове на початку 20 століття

 

             Місто розташоване у долині річки Сухий Торець, яка ділить його навпіл, і на навколишніх північних і південних пагорбах. Через Б. проходить залізнична лінія Харків – Донбас, яка була збудована в 1869 році як Курсько-Харківсько-Азовська зал. Від міста врізнобіч розходяться 6 автомобільних шляхів, які сполучають його із обласним центром,  іншими містами та селами району.

            Засноване в 1651 р. під час масового переселення українців з правого берега Дніпра після поразки війська Б.Хмельницького в битві під Берестечком і наступними масовими репресіями поляків проти українського населення. Північніше р. Орілі і Береки переселення ішло „під руку московського царя” на т.зв. Слобожанщину; південніше ішла запорізька колонізація. Таким чином, Б. має запорізький генезис.

            В 1651 році ватага запорожців під проводом І.Барвінка, отримавши „грамоту” від Коша, відправилася на схід і осіла на високому пагорбі над р. С.Торець, що іменувався Чумацькою горою, поблизу броду („перелазу”) ч-з річку. Бродом переправлялися на північний берег валки чумаків з різними товарами, передусім – сіллю, що видобувалася на соляних промислах Тора і Бахмута; за його перетин і подальший супровід чумаки сплачували податок Кошеві. Бродом користувались і татари для набігів на землі Ізюмського полку.

            В 1653 р. в Барвінковій Стінці (так спочатку називалось поселення) було освячено козацьку церкву: таким чином почався офіційний відлік історії міста. На Чумацькій горі було збудовано дерев`яну фортецю.

            Поселення неодноразово знищувалось, зокрема в 1668 і 1709 рр. царськими каральними загонами. Після 1709 до 1734 р. на його місці було згарище.

            В 1734 р. імператриця Анна дозволила запорожцям повернутися на старі місця поселень, з яких вони були вигнані Петром І за участь у російсько-шведській війні на боці Карла ХІІ. Відновлена Барвінкова Стінка в 1753 р. була включена до складу Слов`яносербії.

            З 1765 по 1775 рр. – центр Барвінковостінської паланки Нової Січі. Після скасування Запоріжжя входить  до складу то Новоросійської , то Харківської губерній. 

            Із відміною кріпосного права і проведенням залізниці в 1869р. Б. бурхливо розвивається. З 1894 р.(можливо, раніше), коли в селі було збудовано перший паровий млин, починається стрімка індустріалізація поселення. Перед початком першої св. війни в Б. було 24000 населення, працювало 9 парових млинів, машинобудівні підприємства „Луч”, з-д Соломахи та інші підприємства. В селі працювало комерційне училище, декілька шкіл (в т.ч. німецька), було збудовано 2 православних храми – Успенська церква (1884 р.) і Покровський собор (1902 р.). Останній було висаджено в повітря владою в 1934 р., а його матеріал поклали в підмурок збудованого в 1938р. елеватора.

            В роки революції і громадянської війни село було ареною запеклої боротьби між протиборчими силами.

            В 1923 р. стає центром району Ізюмського округу. В роки війни 1941-1945 років було майже дощенту зруйноване. Тричі в 1942-1943 рр. переходило з рук в руки.

            Після війни довго і важко відбудовувалось.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Будинок Г. Данилевського в центрі міста (2003 р.) 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Центральна площа міста ( 2003 р.)

         Нині в місті працює декілька промислових підприємств (з-д „Червоний промінь”, рем.-транспортне підприємство (колишня „Сільгосптехніка”), база Укрдержрезерву („Хлібна база”), автотранспорне підприємство, декілька підприємств із переробки с\г сировини.) В місті є гімназія, 3 загальноосвітні школи, професійний аграрний ліцей, лікарня, два будинки культури, районна, міська і дитяча бібліотеки, молодіжний центр, дитяча та юнацька спортивні та музична школи, стадіон, багато приватних торгових закладів, філіали банків „Аваль”, „Приватбанку”, „Регіонбанку,” ”Правексбанку”, „Мегабанку”.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Барвінкове з Чумацької гори  (2003 р.)

 

 

 

 

 

 

 

 

 Залізничний вокзал  (2003 р.)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Вид на місто з півдня від залізниці. В центрі – Івашинівське озеро

             Місто в плані являє собою покладену набік літеру „Н”. Розділене річкою навпіл, воно складається з двох частин – адміністративно-торгової північної і промислово-транспортної південної, які з’єднуються двома мостами ч-з річку. Але загальна забудова міста хаотична через природні та історичні обставини. В долині річки будівництво велося на сухих ділянках навколо осель перших поселенців; на узвишшях – над ярами. Такі своєрідні „мікрорайони отримували здебільшого назви за прізвищами перших поселенців і іменувались сотнями. Назва „сотня” на позначення територіальної одиниці вживалася ще перед війною 1941-1945 рр. Нині вона вийшла з ужитку.
 

 Герб міста Барвінкового

 Прапор міста Барвінкового

  Література:


1.М.Г.Карпов.Барвінківський зошит. – Харків.:Прапор. – 1971.
2.Ф.С.Горлач, В.П.Касьянов. Барвінкове. – Харків.:Прапор. – 1970.
3.Історія міст і сіл Української РСР. Харківська область. – К.: Головна редакція  УРЕ АН УРСР. – 1967.
4.Барвінківщина. Історико-краєзнавчий довідник. – Барвінкове. – 1996.
5. г. „Вісті Барвінківщини”, 15.03.2003.